Частини мови: самостійні й службові, на які питання відповідають і як їх визначити

Вивчаючи українську мову, і не лише в школі, рано чи пізно легко зловити себе на думці – все що ми говоримо щодня, насправді має чітке пояснення. Ми просто спілкуємось і не замислюємось, що за цим стоїть. От, наприклад, зранку п’ємо каву й кажемо: “Дякую, смачна кава”. І навіть не замислюємося, що слово “смачна” належить до прикметників, бо відповідає на питання “яка?”.

Багато речей ми або не вивчили в школі, або просто забули. І це нормально. Навіть якщо прогуляли половину уроків, зараз готуєтесь до НМТ, заліків чи просто хочете краще розуміти українську – розібратись у цьому можна дуже просто. Найкраще починати з бази, а саме з частин мови. Коли вони стають зрозумілими, далі вже легше переходити до складніших речей – метафор, гіпербол, персоніфікацій, де кому ставити де ні й всього, що робить мову живою. Тож почнемо з основ і розберемось, які частини мови є в українській мові та як їх легко впізнати.

Що таке частини мови та на які групи вони поділяються

Частини мови – це спосіб навести порядок у мові. Кожне слово виконує свою роль – одне називає предмети, дії чи ознаки, інше допомагає зв’язати слова між собою або додати змісту реченню. Саме за цим принципом їх і поділяють на групи.

Умовно всі частини мови ділять на дві великі категорії:

• Самостійні – мають власне значення. Вони щось називають і відповідають на питання. Без них мова просто не існувала б.
• Службові – самі по собі нічого не називають, але допомагають словам “працювати разом”, показують зв’язки, відношення, уточнюють зміст.

Є ще окрема група слів, що не входять повністю ні в одну з цих категорій, але без них теж нікуди, про них поговоримо далі. Спочатку розберемось із кожною групою по черзі.

Самостійні частини мови – перелік, ознаки та приклади

Самостійні частини мови – це слова зі змістом. Вони щось називають і відповідають на конкретні питання. Саме з них складається будь-яке нормальне речення – у розмові, книжці чи повідомленні в чаті.

В українській мові до них належать шість основних.

Іменник

Називає предмет (ручка, книга, стіл), людину (мама, тато, брат), явище (грім, сонце, дощ) або щось абстрактне (щастя, страх, думка).

Відповідає на питання хто? або що?

Наприклад:

• Мама (хто?) зварила каву (що?).
• Книга (що?) лежить на столі.
• Радість (що?) була щирою.

Іменники – це основа. Саме вони показують, про кого або про що йдеться. В одному реченні може бути один іменник, а може й декілька, все залежить від думки, яку ми хочемо передати.

Дієслово

Якщо іменник показує, хто або що є в реченні, то дієслово пояснює, що з цим відбувається.

Відповідає на питання що робить?, що зробив?, що буде робити?

Наприклад:

• Мама варить (що робить?) каву.
• Діти гралися (що робили?) на подвір’ї.
• Він думає (що робить?) про майбутнє.

У реченні може бути одне дієслово, коли дія проста “Сонце зайшло”. А може бути й кілька, якщо подій більше “Вона зайшла, посміхнулася і привіталась”.

Буває, що іменника немає зовсім – є лише дієслово, але сенс не губиться

• Світало.
• Вечоріло.

Такі вислови звучать природно й часто трапляються в живій мові.

Якщо копнути глибше, у дієслова є складніші форми, наприклад дієприкметники (прочитана книга) та дієприслівники (прочитавши книгу, поділився враженнями). Але це вже наступний крок. 

Прикметник

Описує іменник і пояснює, який він, допомагає його уявити. Саме він додає словам кольору, настрою й деталей.

Відповідає на питання який? яка? яке? які?

Приклади:

• смачна (яка?) кава;
• теплий (який?) день;
• яскраве (яке?) сонце.

Без прикметників речення можливе, але воно звучить бідніше. Наприклад, “кава стоїть на столі” – зрозуміло, але без деталей. А “смачна кава стоїть на столі” вже викликає уяву. Сенс не змінюється, змінюється відчуття.

Числівник

Числівник потрібен тоді, коли важлива кількість або порядок. Він допомагає сказати, скільки чогось є або яким за рахунком щось іде.

Відповідає на питання скільки? котрий?

Приклади:

• два (скільки?) зошити;
• п’ять (скільки?) хвилин;
• перший (котрий?) урок;
• двадцятий (котрий?) день.

Без них ми говорили б дуже неточно. Слова на кшталт “багато” або “колись” зрозумілі, але вони не дають конкретики. А числівники одразу уточнюють думку – скільки, коли та в якій черзі.

Займенник

Замінює іменник, прикметник або числівник, щоб не повторювати одні й ті самі слова. У звичайній розмові ми навіть не помічаємо наскільки часто це робимо.

Відповідає на ті самі питання, що й слово, яке замінює.

Приклади:

• я;
• ти;
• він;
• цей;
• мій;
• хтось.

Без них мова звучала б кострубато. Замість “мама взяла мамину сумку” ми просто кажемо “мама взяла свою сумку” і все стає нормально. Саме тому займенники постійно є в живій мові, завдяки їм речення стає коротшим і зрозумілішим.

Прислівник

Потрібен, щоб сказати як, де або коли щось відбувається. Він не називає предмет, а просто уточнює дію.

Відповідає на питання як? де? коли?

Приклади:

• йти швидко (як?);
• зустрілися вчора (коли?);
• сидіти тут (де?);
• зробити добре (як?).

Без них думка була б незавершеною. Ми б знали, що дія є, але не розуміли б подробиць.

Самостійні частини мови легко впізнати. Якщо слово щось означає саме по собі й на нього можна поставити питання, швидше за все, це одна з них.

Службові частини мови – перелік і приклади

На відміну від самостійних, службові частини мови самі по собі нічого не називають. У них немає власного змісту, зате без них речення розсипалося б. Вони допомагають словам з’єднуватися між собою й правильно передавати думку.

В українській мові їх є три.

Прийменник

Пояснює, як одне слово пов’язане з іншим. Сам по собі він не вживається – завжди “працює” разом з іменником, займенником або числівником.

Найчастіше прийменники вказують на:

• місце (у, на, біля, між);
• напрямок (до, з, через);
• час (перед, після);
• причину або спосіб дії (через, завдяки).

Прийменник допомагає зрозуміти, де саме відбувається дія, куди вона спрямована або за яких умов. Без нього речення звучало б уривчасто або втрачало б точний зміст.

Приклади:

• Ми чекали біля входу.
• Вона поїхала до міста зранку.
• Зустріч перенесли через погоду.
• Вона прийшла з подругою.

Якщо слово не можна поставити саме по собі й воно завжди “причеплене” до іншого, швидше за все, це прийменник. Наприклад, у реченні “Вона поїхала до міста зранку” без слова “до” фраза вже звучить дивно й втрачає сенс, виходить незрозумілий набір слів.

Сполучник

Потрібен для того, щоб з’єднувати слова або частини речення. Він допомагає показати, як саме пов’язані думки між собою.

Бувають:

• для з’єднання (і, та, й);
• для протиставлення (але, проте, однак);
• для вибору (або, чи);
• для пояснення причини (бо, тому що).

Завдяки сполучникам мовлення не “ламається” на окремі фрази, а звучить цілісно й зрозуміло. Вони ніби тримають думку разом, допомагають передати її логіку.

Приклади:

• Я люблю чай і каву.
• Хотів піти, але передумав.
• Залишився вдома, бо пішов дощ.

І тут добре видно, наскільки сполучник важливий. Якщо з речення “Я люблю чай і каву” прибрати лише одне маленьке слово “і”, сенс одразу губиться.

Частка

Це слово, яке змінює настрій або сенс сказаного. Найчастіше використовують, щоб:

• заперечити (не, ні);
• уточнити або виділити важливе (саме, лише);
• підсилити емоцію чи інтонацію (же, ж, таки).

Вона не називає предмет чи дію, але дуже впливає на те, як саме ми говоримо та що маємо на увазі.

Приклади:

• Я не хочу кави.
• Це саме той день.
• Скажи ж правду.

Здається, що ці слова дрібні й майже непомітні. Але варто їх прибрати й сенс вислову змінюється або стає зовсім іншим. Саме тому частки такі важливі, навіть якщо виглядають зовсім маленькими.

Тож службових частин мови в українській не так уже й багато. Але кожна з них робить свою важливу справу – щось поєднує, щось уточнює, щось заперечує або змінює відтінок думки. Без них слова існували б окремо, а речення втрачали б сенс.

Вигук

Окремо варто згадати вигук. Він не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови.

Вигук – це незмінне слово, яким ми передаємо емоцію або реакцію, але нічого не називаємо. Ми просто вигукуємо те, що відчуваємо в цей момент.

Наприклад:

• ох;
• ой;
• ого-го;
• жах;
• отакої;
• лишенько;
• будь ласка;
• перепрошую.

У граматичному розборі їх не підкреслюють, бо вони не є членами речення. Їх просто знаходять у тексті й розуміють за змістом.

На які питання відповідають частини мови

Щоб не плутатися в частинах мови, не потрібно запам’ятовувати визначення. Достатньо вивчити питання, на які вони відповідають:

• Іменник – хто? що?
• Дієслово – що робить? що зробив? що буде робити?
• Прикметник – який? яка? яке? які?
• Числівник – скільки? котрий?
• Займенник – ті самі питання, що й у слова, яке він замінює.
• Прислівник – як? де? коли? наскільки?

А от до службових питання не ставлять. Їх просто запам’ятовують і впізнають у тексті.

Всі частини мови в таблиці

Щоб не шукати по всьому тексту й не плутатися, зручно мати все в одному місці. Ось таблиця, яку можна просто переглянути очима та швидко знайти потрібні частини мови, їх питання та приклад:

Частина мови	На які питання відповідає	Що означає	Приклад
Іменник	хто? що?	Називає предмет, людину, явище або поняття	ліс, книга, злива, радість, кава, зошит
Дієслово	що робить? що зробив? що буде робити?	Називає дію або стан	пише, думав, піде, їде, стрибав
Прикметник	який? яка? яке? які?	Описує іменник, пояснює, який він	ясні, теплий, ранкове, гаряча, вчорашній
Числівник	скільки? котрий?	Показує кількість або порядок	перший, два, півтора, одна друга, семеро
Прислівник	як? де? коли? наскільки?	Уточнює дію	швидко, восени, вчора, по-весняному, спросоння, верхи, терпляче
Займенник	ті самі, що й у слова, яке замінює	Замінює інші слова, щоб не повторюватися	я, він, цей, мій, свій, його, себе, твій, ніхто, нічий, дехто, абиякий
Прийменник	—	Показує зв’язок між словами	у, до, між, над, під, поміж, по, на чолі, понад, з-за
Сполучник	—	З’єднує слова або частини речення	і, але, бо, та, зате, проте, однак, і…і, або… або, хоч… але
Частка	—	Змінює сенс або інтонацію	не, саме, ж, хай, невже, годі, що за, наче, навряд чи

Її можна використовувати як швидку шпаргалку – піддивитися питання, приклади й зрозуміти, для чого потрібна та чи інша частина мови.

Як підкреслюються та як позначаються частини мови в реченні

Тут важливо не заплутатися, бо є дві різні речі, які часто плутають – частини мови та члени речення. Це не одне й те саме:

• Частина мови – це що за слово – іменник, дієслово, прикметник тощо.
• Член речення – це яку роль це слово виконує у вислові – підмет, присудок, додаток, означення й так далі.

Одне й те саме слово як частина мови може бути різним членом речення. Наприклад, іменник може бути підметом або обставиною, все залежить від контексту.

Під час навчання слова позначають не за частинами мови, а за тим, яку функцію вони виконують – підмет, присудок, означення й інші. Тобто ми не підкреслюємо “іменник” чи “дієслово”, ми підкреслюємо підмет, присудок, означення тощо.

І виглядає це так:

• Підмет (іменник) – одна пряма лінія —
• Присудок (дієслово) – дві прямі лінії =======
• Означення (прикметник, займенник, числівник) – хвиляста лінія ~
• Додаток (іменник, займенник) – пунктир – – –
• Обставина (прислівник) – пунктир із крапкою — • —

У звичайній розмові ми про це не думаємо, просто говоримо. Але коли справа доходить до уроків, вправ або тестів, тут уже важливо розуміти різницю.

Частини мови – тести для перевірки знань (НМТ/ЗНО)

Щоб теорія справді закріпилась, її важливо перевіряти на практиці. У тестах НМТ/ЗНО завдання на частини мови трапляються регулярно, тож варто звикнути до формату й типових запитань. 

Завдання 1

Виділене слово є іменником у рядку

А Там місяць, наче вартовий, на промінь сперся.

Б Вечірнє сонце, дякую за день!

В На ґанку сиділа знайома нам панна.

Г І для любої розмови мила вийшла на поріг.

Д Вона ридає, але все як слід!

Правильна відповідь – А

Завдання 2

Числівниками є всі слова в рядку

А три, третій, третина, троє;

Б десять, десяток, десятеро, десята;

В два, двійко, двоє, обидва;

Г семеро, сімка, сьомий, сім;

Д четверо, чотири, чверть, четверті.

Правильна відповідь – В

Завдання 3

У якому реченні виділене слово є прикметником?

А Ситий голодному не товариш.

Б Старого горобця на полові не обдуриш.

В Не скупий володіє багатством, а воно ним.

Г Хто на чуже зазіхає, своє втрачає.

Д Один мудрий сто немудрих навчить.

Правильна відповідь – Д

Такі завдання перевіряють не визначення з підручника, а вміння впізнати слово за змістом. Саме тому важливо не лише читати правила, а й регулярно тренуватися на тестах, тоді на іспиті подібні питання не викликають труднощів.

Розбір прикметника як частини мови (приклад повного аналізу)

У звичайній розмові ми не думаємо, який це прикметник і в якому він відмінку, просто говоримо, і цього достатньо. Але в школі, на контрольних, НМТ чи ЗНО часто просять розібрати слово як частину мови. Так не тільки правопис слова “на жаль”, чи потрібен апостроф у слові “свято”, яку букву писати в закінченні або яка форма слова є правильною в цьому контексті. Такі розбори стосуються не лише прикметників, а й іменників, дієслів, числівників і займенників. Принцип у них схожий – потрібно показати, що ви розумієте, що це за слово та що воно робить в реченні.

Щоб не губитися, зручно мати простий порядок дій. На прикладі прикметника це виглядає так:

• Знайти прикметник у фразі й поставити до нього питання від іменника (який? яка? яке?).
• Записати початкову форму – так, як слово подається у словнику.
• Визначити, що саме він означає (ознаку, належність чи відношення).
• Подивитися, у якій формі він ужитий – рід, число, відмінок.
• Сказати, яку роль він виконує в реченні (найчастіше це означення).

Цього цілком достатньо, щоб правильно виконати завдання на тесті й не плутатися в термінах.

Розглянемо це на конкретному прикладі.

На столі стояла смачна кава.

Знаходимо прикметник – смачна (кава яка?).

Розбір:

• Частина мови – прикметник.
• Початкова форма – смачний.
• За значенням – якісний (можна сказати дуже смачна, смачніша).
• Ступінь порівняння – звичайний.
• Рід – жіночий (кава – вона).
• Число – однина.
• Відмінок – називний (кава яка? – смачна).
• Роль у реченні – означення.

Саме в такому вигляді прикметник зазвичай розбирають у шкільних завданнях і тестах. Головне – не заучувати формулювання, а чітко пройти всі кроки.

Коли є така опора, іменники, прикметники та інше перестають бути чимось абстрактним. З’являється чітке бачення, яке слово що означає, на яке питання відповідає і яку роль виконує в реченні. Навіть те, що колись здавалося складним або забутим, швидко стає на свої місця.

З цього моменту можна рухатися далі – до лексики, правопису, складніших мовних конструкцій, стилістики й риторичних запитань. Але саме частини мови дають ту основу, без якої всі ці теми було б набагато важче зрозуміти.