Ми навіть не помічаємо, скільки фраз щодня вимовляємо просто на автоматі. Це як рефлекс – хтось чхнув, ми кажемо “будьте здорові”, хтось подякував – ми відповідаємо “нема за що”. Всі ці “чарівні слова”, які нам з дитинства втовкмачували батьки та вчителі. “Що треба сказати?” – питала мама, коли нам щось давали. “Дякую!” – слухняно відповідали ми. А от як правильно відповідати на це “дякую” – такому чомусь ніхто не вчив.
І ми, як губка, всмоктуємо те, що чуємо навколо. Чуємо “нема за що” – і самі починаємо так відповідати. Така вже людська природа – переймати звички оточення. Але давайте на хвилинку зупинимось і подумаємо: а чи правильно це? Ось уявіть – ви щиро дякуєте людині за допомогу, а вона кидає сухе “та нема за що”. Неприємно, правда?
Виявляється, в цій простій, здавалося б, ситуації є багато цікавих нюансів. Чому фраза “нема за що” насправді псує момент щирої вдячності? Як краще відповідати, коли вам дякують? І головне – як позбутися цієї фрази-паразита, яка так міцно засіла в нашому словниковому запасі?
Чому “нема за що” – це проблема?
А тепер розберемося, чому ця звична фраза насправді не така вже й нешкідлива. Уявіть ситуацію: ви весь вечір допомагали другу з переїздом. Носили важкі коробки, збирали меблі, пропустили через це свої плани. Друг щиро дякує вам, а ви кидаєте: “Та нема за що!” Серйозно? Нема за що? А як же ваш час, зусилля, втома? Виходить, ви самі знецінюєте свою допомогу.
Або інша ситуація – ви приготували особливу вечерю для близької людини, старалися, продумували кожну дрібницю. Вона в захваті дякує вам, а ви… “Та нема за що, дрібниці”. І ось магія моменту зникає, бо ви наче говорите: “Твоя вдячність перебільшена, це все пусте”.
До речі, психологи помітили цікаву річ – коли ми відмахуємося такою фразою, ми:
- ніби говоримо співрозмовнику “твоя подяка надто велика для такої дрібниці”;
- позбавляємо людину можливості відчути радість від того, що вона може щиро подякувати;
- створюємо незручний момент, коли людина не знає, як реагувати далі;
- руйнуємо емоційний зв’язок, який міг би виникнути в цю мить.
Виходить, що ця безневинна фраза – це як маленька шпилька, яка проколює повітряну кульку вдячності. Замість того, щоб створити момент щирості та зближення, ми створюємо ніяковість і дистанцію.
А ще є один цікавий момент – коли ми постійно так відповідаємо, ми ніби програмуємо себе думати, що наша допомога справді нічого не варта. І поступово можемо почати менше цінувати власні зусилля та час. Ось така непомітна, але підступна пастка криється в цих трьох простих словах.
Як краще відповідати на “дякую”?
Але як же тоді казати? Насправді варіантів багато, і всі вони набагато приємніші та щиріші.
Найпростіший варіант – просте “будь ласка”. Коротко і зі смаком! До речі, у багатьох європейських країнах це найпоширеніша відповідь на подяку. І в цьому є сенс – ви визнаєте подяку, але не перетворюєте це на цілу виставу.
Якщо хочеться відповісти тепліше, можна сказати:
- “Мені було приємно допомогти!” – і це щира правда, адже допомагати іншим справді приємно.
- “Радий/рада був/була корисним/корисною” – так ви висловлюєте про вашу радість від того, що змогли допомогти.
- “Звертайся, якщо знову потрібна буде допомога” – така відповідь показує вашу відкритість до майбутньої допомоги.
А ось ще один хороший варіант – просто усміхнутися і кивнути. Іноді найкраща відповідь – це щира усмішка. Вона передає все без слів.
До речі, є ще один секрет – ваша відповідь може залежати від ситуації. Якщо вам дякують за дрібну послугу (наприклад, ви потримали двері), достатньо легкої усмішки чи “будь ласка”. А от якщо подяка за щось серйозне – можна відповісти більш розгорнуто: “Я радий/рада, що зміг/змогла допомогти” або “Сподіваюся, це буде корисно”.
І найважливіше – як би ви не відповіли, робіть це щиро. Бо щирість – це те, що перетворює звичайний обмін люб’язностями на справжній момент зв’язку між людьми.
Як змінити звичку?
Тепер виникає головне питання – як же відучитися від цієї фрази-паразита? Адже одна справа знати, як правильно, а інша – реально змінити те, що роками вкорінювалося у нашу поведінку.
Змінити звичку, яка вже стала автоматичною – це як перевчити себе писати іншою рукою. Спочатку незручно, постійно забуваєшся, але з часом нова звичка приживається. І найголовніше – це цілком можливо!
Спочатку доведеться себе ловити на цьому “нема за що”. Так, спершу ви будете помічати це вже після того, як скажете. Нічого страшного! Просто відзначайте для себе: “Ага, я знову це сказав/ла”. Це перший крок – усвідомлення.
Щоб було легше перебудуватися, можна зробити ось що:
- Придумайте собі “рятівну фразу” – одну-дві альтернативи, які будете використовувати замість “нема за що”. Наприклад, “будь ласка” або “рада була допомогти”. Головне – вам самим повинно подобатися, як це звучить.
- Попередьте близьких про свій експеримент, але й не обов’язково. Можете навіть перетворити це на гру – нехай вони вас “ловлять” на старій звичці.
- Спробуйте спочатку тренуватися в простих ситуаціях – наприклад, коли вам дякують за дрібні послуги.
А ще є один цікавий трюк – перед тим, як відповісти на “дякую”, зробіть маленьку паузу. Буквально секундну. Цього достатньо, щоб мозок “перемкнувся” з автоматичного режиму й ви встигли підібрати нову відповідь.
Не засмучуйтесь, якщо не все виходить відразу. Звичка не з’являється за один день. Зазвичай потрібно десь місяць-два, щоб нова поведінка стала природною. Тому дайте собі час. Головне – не намагайтеся вгадати ідеальну відповідь, говоріть те, що справді відчуваєте в цей момент.
А щоб побачити ще більше варіантів відповідей та зрозуміти, як їх використовувати в різних ситуаціях, гляньте це відео:
Тут багато цікавих прикладів, які можна взяти на озброєння у своєму спілкуванні.
Пам’ятайте – ви міняєте не просто слова, а й ставлення до себе та інших. Коли ви перестанете знецінювати свою допомогу фразою “нема за що”, ви помітите, як теплішають ваші стосунки з людьми.
