Добірка віршів про Україну для дітей та дорослих

Любов до України – важко описати словами, але багатьом авторам все ж вдалось змалювати всі багатогранні почуття до нашої неньки Батьківщини – у віршах. Вірші про Україну ми вчимо в школі, в них поміж рядків впізнаємо наші лани, степи, багатолітні дуби та безкраї річки. У віршах про Україну ми заглиблюємось в нашу історію, торкаємось козацької доби та бачимо сучасні протистояння на полі бою. І саме зараз, неабияк важливо тримати міцний зв’язок з своєю землею, пам’ятати про своє коріння, берегти рідну мову та культуру. І вірші про Україну допомагають відчути цей зв’язок ще глибше, нагадуючи про те, ким ми є та чим можемо пишатися.

Красиві вірші про Україну до сліз, які зворушать до глибини душі

Є з-поміж віршів про нашу унікальну Україну ті, які викликають сльози на обличчі, і все через те, що просякнуті неабияким болем за рідну землю. Так склалось історично, що ми довго йшли до своєї свободи: українці роками перебували в кайданах, а наша земля, мов дощем, насичувалась кров’ю. 

Такі красиві вірші про Україну, нагадують нам про те, що після кожної темряви – приходить світло, потрібно лише дочекатись.

І кожен раз, коли лунає тривога, наче слова молитви, хочеться пошепки промовити рядки Олександра Олеся:

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою!

Не менш актуальним у наші часи є і красивий вірш про Україну, який написав Степан Руданський. Цей вірш ніби віддзеркалення сьогоднішніх реалій:

Ой з-за гори, із-за кручі

Та скриплять вози йдучи,

Попереду козаченько

Так вигукує, йдучи:

– Україно, Україно,

Моя рідна мати!

Чи ще довго над тобою

Будуть панувати?

Чи ще довго кривавицю

Будуть з тебе пити,

Та й діточок твоїх бідних

В кайдани водити?

Твоя слава – у могилі,

А воля – в Сибірі;

От що тобі, матусенько,

Москалі зробили!

Гукни ж, гукни, Україно,

Нещасная вдово!

Може, діти на твій голос

Обізвуться знову!

Може, знову розв’яжуться

Зв’язанії руки,

Може, знову бряжчатимуть

Козацькі шаблюки!

Може, військо запорозьке,

Як море, заграє,

А дівчина, як і вперше,

Пісню заспіває!

А як же красиво про Україну пише Дмитро Павличко:

Де найкраще місце на землі

Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

– Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські шпилі.

Де ж найбільший на землі народ?

Де ж найкраще місце на землі? –

Сонце усміхнулося здаля:

– Правда, все я бачу з висоти.

Всі народи рівні. А земля

Там найкраща, де вродився ти!

Виростай, дитино, й пам’ятай:

Батьківщина – то найкращий край!

Вірші про Україну для дітей: прививаємо малюкам любов до Батьківщини

Доробок українських авторів може похизуватись десятками віршів про Україну. Проте, багато з них важко зрозуміти в юному віці. Та якщо чесно, дітям воно й не треба, у них буде ще вдосталь часу, щоб осмислювати глибокі філософські роздуми поетів. 

У дитячому віці, краще обрати більш позитивні вірші про Україну для дітей, в яких простими словами буде описана краса та велич нашої країни.

Для дітей шкільного віку, цікавим а головне зрозумілим може бути вірш про Україну Мар’яни Савки:

Країн багато на великій карті,

Та серед них – вона, твоя єдина.

Її люби і будь завжди на варті,

Бо це твоя земля, це Україна.

Вона така ж реальна і казкова,

Як мамина долоня, тепла й щира,

У неї в серці українська мова,

В її душі любов і світла віра.

Цвітуть в ній мальви, маки і левкої.

Хтось, може, скаже, що таких багато.

Але ти знай, що іншої такої

Не зможеш в цілім світі відшукати.

А тепер вірш про Україну, який ми знаємо як пісню. Без нього не обходяться шкільні свята та сімейні урочистості, але завдяки своїй легкості він чудово підходить для дітей. І ви вже мабуть здогадались, що мова про славетні “Чорнобривці” Миколи Сингаївського. Цю пісню записували вже десятки разів, її співають видатні українські люди, вона є частиною вистав та фільмів:

Чорнобривців насіяла мати

У моїм світанковім краю.

Та й навчила веснянки співати

Про квітучу надію свою.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки і зустрічі знаю –

Бачив я у чужій стороні

Чорнобривці із рідного краю,

Що насіяла ти навесні.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Прилітають до нашого поля

Із далеких країв журавлі,

Розквітають і квіти і доля

На моїй українській землі.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку,

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Вірші про Україну для дітей 5-6 років

Нам варто виховувати свідоме покоління українців і починати можна уже з 5 річного віку. Один із найкращих способів познайомити малюків із рідною країною – читати їм вірші про Україну для дітей 5-6 років. Ми впевнені, що саме з таких маленьких кроків формується велика любов до України, яка залишається в серці на все життя.

Юрій Шкрумеляк – Я дитина українська

Я дитина українська,

Вкраїнського роду,

Українці – то є назва

Славного народу.

Україна – то край славний,

Аж по Чорне море,

Україна – то лан пишний,

І степи, і гори.

І як мені України

Щиро не кохати?

Мене ненька по-вкраїнськи

Вчила розмовляти.

І як мені України

Щиро не любити?

Мене вчили по-вкраїнськи

Господа молити.

За свій рідний край і нарід

Я Господа молю:

Зішли, Боже, Україні

І щастя, і долю! 

Андрій Німенко – Сонячний дім

Привітний і світлий наш сонячний дім,

Як радісно й весело жити у нім.

Тут мамина пісня і усмішка тата.

В любові й добрі тут зростають малята.

Дзвінка наша пісня до сонечка лине:

“Мій сонячний дім – це моя Україна.”

Марія Познанська – Про нашу Україну

Ми дуже любим весь наш край,

І любим Україну!

Її лани, зелений гай,

В саду – рясну калину,

Там соловейко навесні,

Співає між гілками: 

Та й ми співаємо пісні –

Змагається він з нами!

Короткі вірші про Україну – 4 рядки, які запам’ятаються після першого прочитання

Вірші подобаються далеко не всім, особливо коли в школі їх доводиться вивчати у великій кількості. Проте короткі вірші про Україну здатні змінити це враження. Лише чотири рядки можуть передати любов до Батьківщини, красу рідної природи та гордість за свій народ не гірше, ніж довгі поетичні твори. Не уявляєте як таке можливо – лише чотири рядки і такий глибокий сенс? Самі читайте і дивуйтесь.

Україна – рідний край.

Поле, річка, синій гай!

Любов стежкою іти!

Тут живемо я і ти! (Анатолій Камінчук)

•••

Україна – рідний край!

Рідне поле, зелен гай!

Рідне місто й рідна хата!

Рідне небо й рідна мати! (Ярослав Скидан)

•••

Красивий, щедрий рідний край!

І мова наша солов’їна,

Люби, шануй, оберігай,

Усе що зветься Україна. (Платон Воронько)

Вірші про Україну і війну: рядки, що торкаються серця

Війна не може не торкатись нашої душі, бо це наша жахлива реальність, яку ми не вибирали. Вона забирає спокій, змушує сумувати за рідними та ще сильніше любити свою Батьківщину. Саме тому вірші про Україну і війну звучать особливо щиро та пронизливо. 

Василь Стус – Моя Україна забула сміятись

Моя Україна забула

Сміятись. Вона гомонить.

Моя Україна не вщухла

Од прагнення жить.

Моя Україна не знає

Веселих світань.

Моя Україна палає

У мить догорянь.

Моя Україна тривожиться,

Бунтує, буя.

На чорнім рабованім торжищі

Вкраїна моя.

Її догоряє майбутнє

І тужить, ридає,

І в передвечірній сутіні

Лиш руки ламає.

І дивиться в небо – о, де вони

Надії і голуби?

Лиш демони, демони, демони

Старої ганьби.

Злітаються – ніби на здобич,

Злітаються спроквола

На роздоріжжя розтоптані,

Розіп’яті край села.

Василь Симоненко – Можливо знову загримлять гармати

Можливо, знову загримлять гармати,

І танк зімне пшеницю на лану,

І буде плакать і журитись мати,

Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,

І хтось сльозу непрохану змахне,

А може, дехто втратить віру й силу,

Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квиснути не стану,

Хоч як не буде боляче мені,

За нашу землю, дорогу й кохану,

Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,

За матерів, змарнілих у труді,

За рідні наші верби довгополі,

За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття –

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

Володимир Сосюра. Я знову плачу мимоволі

Я знову плачу мимоволі…

Чому?.. Та хто б не плакать міг.

Ось люди, вирвані з неволі,

Ідуть по вулицях вузьких…

“Бабуся!.. Як вони терзали

Тебе… Все клацав їх курок…”

Вона ж як з ночі проказала:

“І не питай мене, синок…”

Махнула зсохлою рукою

Й пішла… А серце – йок та йок…

“Дівчино мила, що з тобою?

Де васильковий твій вінок?

Дівчино, де твоє намисто?

Хто розгубив його між трав?..”

“Моє намисто у фашиста,

Вінок мій німець розтоптав…”

І очі зблиснули… З металу

Ті очі сині, як мечі…

“Я на городі зарубала

Його сокирою вночі…”

Пливуть, летять думки печальні,

Страшним усе здається сном…

Біля військової їдальні,

Як тіні, діти під вікном.

В руках у них відерця з жерсті…

Я чую сльози на щоці…

Це з вами, о мої обдерті,

Обідом діляться бійці…

Ще попливуть потоки крові,

Все далі будем ми іти,

Щоб повне люті і любові

До щастя серце донести.

Сучасні вірші про Україну

Сучасні вірші про Україну – це історія, яка пишеться просто зараз. Вони народжуються не в тиші літературних кабінетів, а під звуки сирен, у хвилини тривоги, на фронті, у волонтерських штабах, у домівках, де чекають найдорожчих. У цих рядках багато болю, надії, любові та віри. Сучасні вірші про Україну створюють не заради красивих слів чи шкільних підручників. Вони з’являються тому, що іноді почуття неможливо втримати в собі. Давайте прочитаємо декілька з них.

Сергій Жадан – Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі

Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.

Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.

Потяги завмирають на мить і рушають далі.

Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.

Ніхто не зупиняється в її місті.

Ніхто не хоче забрати її з собою.

Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,

що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.

Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,

що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,

що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого

і літньої порожньої панорами.

Ніхто не пояснює їй, у чому причина.

Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.

Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,

ніби хребет у підлітка з інтернату.

Формуються світло й темрява, складаючись разом.

Літнє сонце перетікає в зими.

Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.

Головне розуміти, що все це діється саме з ними.

Формується її пам’ять, формується втіха.

В цьому місті народилися всі, кого вона знає.

Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.

Світлана Травнева – Україна в огні 

Багряніють степи вогняними дорогами…

Закривавлений воїн застиг на броні…

Розридалися дзвони церковні тривогами, –

Україна в огні.

На розчахнутім обрії – жито попечене…

Плач пораненим зойком з грудей стугонів…

Голосила над шляхом розлука приречено, –

Україна в огні.

І заміжжя прощалось за миті полічені…

Материнство незвідане – звірам до ніг…

І вечірні, і вранішні зорі скалічені, –

Україна в огні.

На поталу дитинство і старість залишено

Між скривавлених горем ланів.

І майбутнє у юні украдено й знищено, –

Україна в огні.

Ген за обрій – земля прадідівська загравами…

Біль нелюдський вливається в дужий стогнів…

Та для пісні і жнив знов воскресне октавами

Україна в огні

Позмагається Ненька з лихими забродами,

Не питатиме милості: бути чи ні…

Зазорить переможно Дніпровими водами

Україна в огні.

Не зламається, горда, чужинцями-зайдами.

Сонцеграєм щасливим наповняться дні.

Опережуть веселки барвистими крайками

Україну, що встане з вогнів…

Микола Луків – Моя Україна

Малинові дзвони на лаврській горі,

Церков позолочені бані.

І вічністю світиться небо в Дніпрі,

І далі синіють рахманні.

Планету об’їздив у пошуках див,

Пишнот і красот надивився

І тільки тоді по-новому відкрив

Той край, де на світ народився.

Люблю, коли яблуні квітнуть в саду,

Як вітер луги колихає,

І, де не поїду, куди не піду, –

Душа до начал повертає.

Тьмяніють в уяві заморські дива,

Палаци чужі і палати,

І дивом дорога стає польова

І стежка до рідної хати.

Нехай у тій хаті життя – не Едем

І пекла в ній більше, ніж раю, –

В контексті великих всесвітніх проблем

Вона не стоїть мені скраю.

Тут все мені рідне, близьке і святе,

Земля ця на світі єдина.

І з гордістю сина кажу я про те,

Що мати мені – Україна.

Вона і мета, і життя мого зміст,

Живу і працюю для неї.

І хай вибачає мені глобаліст –

В його я не вірю ідеї.

Я слухаю дзвони на лаврській горі,

Дивлюсь на софіївські бані

І вірю в народ, що живе на Дніпрі,

У сили його нездоланні.

Бо, як би я людство усе не любив,

Повторюю з гордістю сина:

Для мене лишається дивом із див.

Вірші Тараса Шевченка про Україну

Починаємо нашу добірку віршів про Батьківщину від видатних поетів, обравши вірші Тараса Шевченка про Україну. Тарас Шевченко – голос народу, який не стих через роки, а саме зараз почав ще голосніше лунати в нашій свідомості – нагадуючи нам про головну істину. Його поезія стала символом боротьби за свободу, любові до рідної землі та віри в майбутнє України.

Нижче зібрані найвідоміші вірші Тараса Шевченка про Україну – твори, які варто перечитувати не лише на уроках літератури, а й у моменти, коли хочеться знайти новий сенс боротись за свою землю до останнього.

Найвідоміші вірші Тараса Шевченка про Україну

• “Заповіт”
• “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”
• “Думи мої, думи мої…”
• “Розрита могила”
• “Кавказ”
• “Мені однаково, чи буду…”

Вірші Ліни Костенко про Україну

“…Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров’ю на своїй землі”

Слова Ліни Костенко, які не те, що болять, а які перевертають все живе всередині, бо для когось це лише метафоричне порівняння, а для нас українців – реальність, яку доводиться проживати щодня.

З великим щемом у серці, розповідають нам про любов до рідної землі і такі вірші Ліни Костенко про Україну:

• “Мій перший вірш написаний в окопі”
• “Я виросла у Київській Венеції”

Дуже важливі, і як ніколи актуальні рядки про нашу неньку, згадуються у творах “Берестечко”:

Це ж треба мати сатанинський намір,

Чаїть в собі невиліковний сказ,

Щоб тяжко так знущатися над нами,

Та ще й у всьому звинувачувати нас!

Ну а цей вірш Ліни Костенко про Україну, потрібно знати кожному. Він написаний у далекому 2015 році, коли наша земля вже почала зазнавати російської агресії:

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра – ви.

Є в доробку Ліни Костенко і дуже чуттєві вірші про красу України:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Отак подивишся вранці через вікно, на гори, ліси, неповторні українські краєвиди і в голові відразу цей вірш.

Вірші Лесі Українки про Україну

Великих українських поетів багато чого об’єднує, і це не епоха в яку вони народились і не важкі життєві обставини, а те, що не купити за жодні гроші, не знайти, не виміняти і не позичити – любов до України. І саме цю любов до України, як до своєї матері, можна побачити і у віршах Лесі Українки.

Найвідоміші вірші Лесі Українки про Україну

І все-таки до тебе думка лине

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю,

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

А тяжчого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, –

Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись, –

Що сльози там, де навіть крові мало!

Do – Гімн струн 

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана?

І, може, зустрінеться пісня моя самотная

У світі з пташками-піснями,

То швидко полине тоді тая гучная зграя

Далеко шляхами-тернами.

Полине за синєє море, полине за гори,

Літатиме в чистому полю,

Здійметься високо-високо в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя ти Україно мила, кохана,

Моя безталанная мати!

Скрізь плач і стогін і ридання

Скрізь плач, і стогін, і ридання,

Несмілі поклики, слабі,

На долю марні нарікання

І чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України

Жалкуєм-тужим в кожний час,

З плачем ждемо тії години,

Коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розтроюдять рани,

Загоїтись їм не дадуть.

Заржавіють від сліз кайдани,

Самі ж ніколи не спадуть!

Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам вороття!

Берімось краще до роботи,

Змагаймось за нове життя!

Вірші Василя Симоненка і Павла Тичини про Україну

Не кожен може сказати про любов до України, але так влучно, щоб ці слова залишилися в пам’яті на все життя. Але є двоє поетів, яким це вдалось: один говорив щиро, сміливо та безкомпромісно, інший дивився на Україну через призму сонячних полів, через рідні поля, ліси та гори. А мова про Василя Симоненка та Павла Тичину. Звучало б не природно “давайте познайомимось”, тому краще, давайте згадаємо відомі поезії цих українських класиків.

Відомі вірші Василя Симоненка про Україну

Україні

Коли крізь розпач випнуться надії

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді твоїм ім’ям радію

І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім’ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

Задивляюсь у твої зіниці

Задивляюсь у твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік…

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти живуть на небі,

Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б’юся,

Чуєш – битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю…

Відкрити аудіокнигу на YouTube

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи – все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

Насолоджуйтесь цим твором та красою нашої країни, що зображена у відео:

Вірші Павла Тичини про Україну

Не бував ти у наших краях

Не бував ти у наших краях!

Там же небо – блакитні простори…

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш, 

Серце б’ється і б’ється в грудях…

Не бував ти у наших краях.

Не бував ти у наших краях,

Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся?  

Єсть там люди – й зросли у степах,

Що не люблять, не вміють ридати.

Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах…

Не бував ти у наших краях.

Моя люба Вкраїно

Україно моя, моя люба Вкраїно,

Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? –

Чи про те розкажу, як тебе я люблю,

А чи піснею горе твоє я присплю,

Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, 

Чим тебе заспокою я – бідна людина,-

Скажи, моя люба Вкраїно,

Вкраїно моя!

Вірші про рідну мову та любов до України, які варто прочитати хоча б раз

Є українські слова, які ми вимовляємо щодня і навіть не замислюємося, наскільки вони безцінні. “Мамо”, “дім”, “Україна” – вони народжуються однією мовою та зливаються в дорогі серцю українські речення І зараз прозвучить думка, яка для когось може бути незручною, але останні роки лише підтвердили її правдивість: ми починаємо по-справжньому цінувати своє тоді, коли його намагаються забрати. Це стосується не лише землі чи державних символів. Це стосується й мови. Бо саме вона є тим невидимим корінням, яке тримає народ, навіть коли навколо все змінюється. Ці невидимі нитки, які ідуть прямо з серця, тримають нас біля України, навіть, якщо ми шукаємо прихистку закордоном, навіть коли між нами тисячі кілометрів. 

Бо дім – це не лише місце на карті. Це мамина колискова, запах рідної землі після дощу, знайомі слова і мова, якою хочеться говорити тоді, коли на душі найважче.

Тому у цій добірці зібрані вірші про рідну мову та любов до України – поезія, яка нагадує, ким ми є, звідки наше коріння і чому так важливо берегти не лише свою землю, а й слово, яке робить нас українцями.

Василь Симоненко – Лебеді материнства

Мріють крилами з туману лебеді рожеві, 

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима, 

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, 

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, 

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні, 

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилати і рожевим пір’ям, 

Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, 

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорноброві 

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені 

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину, 

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата, 

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати 

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі, 

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть, 

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину, 

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Дмитро Павличко – Рідна мова

Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова;

І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа,

Ти полетиш, де світу далечизна,

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,

Не згубишся, як на вітрах полова.

Моря перелетиш і не впадеш,

Допоки буде в серці рідна мова.

Володимир Сосюра – Любіть Україну 

Любіть Україну, як сонце, любіть, 

як вітер, і трави, і води… 

В годину щасливу і в радості мить, 

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву, 

вишневу свою Україну, 

красу її, вічно живу і нову, 

і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним, 

сіяє вона над віками… 

Любіть Україну всім серцем своїм 

і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна 

в просторів солодкому чарі… 

Вона у зірках, і у вербах вона, 

і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях, 

у пісні у кожній, у думі, 

в дитячий усмішці, в дівочих очах 

і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить – не згора, 

живе у стежках, у дібровах, 

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, 

і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах 

чужинців в зелених мундирах, 

в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях 

до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх, 

і сльози, і все до загину… 

Не можна любити народів других, 

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе, 

люби її кожну хвилину. 

Коханий любить не захоче тебе, 

коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою, 

як пісню, що лине зорею… 

Всім серцем любіть Україну свою – 

і вічні ми будемо з нею!

Максим Рильський – Мова

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає —

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово — це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.